Цей рік був складним, поганим, неможливим. Здається, що в такі роки не може бути ніяких, абсолютно ніяких висновків, крім одного - "все погане має колись закінчитись", але ні, цей рік не дивлячись на все, подарував мені дуже дуже багато висновків.
Перший висновок - я точно знаю, хто я. Я - українка. Так, я завжди хотіла поїхати з країни, мене багато що в ній не влаштовувало. І зараз би я теж там не жила. Бо це мій вибір, і я зробила його давно і роблю його зараз. Але Україна - це центр мого тяжіння. Я це відчувала давно, бо всі мої найрідніші друзі - там, я завжди їду туди. За 7 років за кордоном я все ще близька з кожним своїм другом, і я вірю, що цей зв'язок навічно. Я відчула, що я українка, коли на моїх очах сталось російське вторгнення, і мені було страшно так, ніби я там. Я відчула, що я українка, коли вже 22 лютого відчула, що щось тут не так і пішла на мітинг. Я відчувала, що я українка всі ці 10 місяців страшної війни.
Другий висновок - до війни звикаєш. В перші дні всі ми хотіли вірити, що ось ось і все закінчиться, що це якась помилка, що зараз швидко все повернеться на свої місце. Зараз розумію, що це просто мозок був не готовий зрозуміти як далі, що далі, і як воно буде. Аж ось уже одинадцятий місяць.
В цьому році десь 100 моїх ночей було неспокійними. Я завжди спала як вбита, а зараз іноді прокинусь посеред ночі і думаю - мабуть, бомблять. І таки бомблять.
На нашу долю дійсно випало багато подій і серед цих всіх подій поки ти живий, дійсно мають значення тільки декілька речей (і майже всі вони - не речі). Рідні та сім'я - поряд і на одній хвилі, або далеко - але все одно на одній хвилі. Тепло та світло в домі та в душі, і якщо немає в домі - то хоча б в душі. Бути сильним - морально і фізично. Ми вже багато чого пережили - і війну, і пандемію, і ще кожний щось своє, і ми не можемо бути впевнені, що нас ще чекає попереду, а може чекати ще багато світових потрясінь, і тому дуже дуже важливо залишатись сильним, піклуючись про своє тіло і голову. Тому головне - серед цього всього зберегти себе. Бо коли є ти - все інше можна набути.
-----
Нещодавно моя подруга спитала мене, чи я щаслива зараз. Я завжди відчувала щастя, з того моменту, коли почала контролювати своє життя. Але ж завжди було щось, чого не вистачало. І знаєте саме в цьому страшному році я відчула цей рік як особливо успішний для мене. Я вже майже рік працюю в компанії мрії і до сих пір не можу втямити, що це я і я це зробила. В мене є своє життя в Варшаві і Торонто, і я до сих пір не можу повірити, що це є у тієї маленької дівчинки з Ніжина. Цього року я вперше почала заробляти так, як дійсно хотіла (звичайно, що хочу більше), але як же мені подобається просто тупо не думати про гроші!
А ще мені банально подобається знати себе. З 20 до 30 років було дуже багато амбіційності і хотілось всього і одразу - і бути СЕО компанії, і бізнес робити, і книжки писати і багато подорожувати, знати 100 мов, і ще стати президентом - бути одразу всім, а по факту - ніким. Не те щоб зараз амбіційність зникла, ні, вона залишилась, але в додаток до цього тепер я маю знання про себе, свої здібності і тепер я відчуваю свої справжні бажання.
І ось це все в комбінації дає те неперевершене відчуття щастя.
Але звичайно що я не можу його відчути на повну, бо війна. Але мені все таки радісно, що вона мене застала тут і зараз, де я можу своїй сім'ї вислати теплі речі, комусь, хто тікає від війни - подарувати маленьку радість, а ще - задонатити на дрони, чорні коробки, і тепловізори.
Ну а тепер більш банальні висновки:
1) Це мій другий повний рік в Торонто, яке я встигла прийняти і полюбити
2) Це мій перший повний рік заняття май-таєм. Не знаю якби я вивезла морально, якби не така чудова розрядка, і симуляція їбашіння русні, яка прийшла на мою землю. А ще це студія рідних людей, які мене підтримують. За цей рік лише студія задонатила Україні більше 1000 доларів.
3) В цьому році відкрились якісь такі частини мене, про які я ніколи не знала:
- я обожнюю класичну музику і симфонічні оркестри
- я обожнюю парфумерію і нові запахи. Запахи - це цілий новий світ, такий невидимий і майже не вловимий
- мені подобається зима як пора року. Так, холодна і темна. Але це час домашнього затишку, холодного повітря, відчутного на твоєму незахищеному обличчі
4) В цьому році я захотіла мати свою маленьку земельну ділянку, і я її мала. І виростила там багато петрушки, мяти, і помідорів. Насправді важко повірити самій, що це я таким займаюсь, але мені дуже подобаються свіжі овочі, і це було головним мотивом. Але за цим всим відкрився насправді великий світ. Світ змін в природі, світ великої сили сонця, води і землі. Зараз я почала спостерігати за світом і природою, як за чимось неймовірним. Кожен сезон щось несе, і кожен сезон в балансі з іншим.
5) В цьому році багатьох моїх друзів спіткали маленькі і великі біди, "пригоди", челенджі - окупація, звільнення з роботи, хвороби, смерті. Від однієї людини я почула фразу, яка до сих пір викликає жах в моєму тілі. Ця фраза звучала так: "я втомилась жити". Ці події наштовхували мене на висновки.
Висновок 1: Не важливо які події випали на долю людини. Важливо - скільки в неї енергії, внутрішньої сили та бажання жити. Така людина перемагає все. Чи це дається при народженні чи гартується життям? Я думаю, 60 на 40.
Висновок 2: не заздріть тим, у кого як вам здається, хороше спокійне життя, а у вас не так. На долю кожного випадає багато різних випробувань і подій.
Це один із пунктів, до яких я часто, дуже часто цього року поверталась і рефлексувала. В моєму дитинстві було так багато страшних подій, які б могли завести мене на зовсім інші шляхи долі, а завелась я сюди, де є. І може серед всієї матриці моїх потенціальних життів, десь могло б бути ще краще, але ви не уявляєте, як часто я думаю про те, що внутрішня сила, жага до життя, постійне бажання кращого завело мене сюди, де я є.
Також я майже цілий рік думаю про те, що ось це тіло, ось це життя - воно дається нам один раз. І це так немислимо проживати його не так як хочеться, або втомлюватись від нього, або щось на нього наговорювати, бути невдоволеним. Я так люблю іноді відключити всі свої поточні думки, і глянути на життя збоку: ось я взяла з самого ранечку собаку, вдихаю чисте повітря і насолоджуюсь природою. І які ж ці 30 хв життя приємні. Ось я сиджу на сонечку, пю каву, їм круасан, і розмовляю з другом, який знаходиться за тисячі км від мене. Ось я сиджу посеред 3% найрозумніших людей планети, і не можу в це повірити. А як я люблю смак кави. Так, тієї самої кави, яку я пю кожного дня по 2 рази. Вона неймовірно смачна, кожного разу коли я її пю. А іноді буває граюсь з собакою мячем, і прям занурююсь у цих 5 хвилин головою і тілом. Там нема минулого і майбутнього, нема війни, нема взагалі нічого крім цього конкретного моменту, коли собака бігає по дому, а ти просто дивишся на неї і тобі добре, щасливо, весело. Ось так мало потрібно для щастя.
Не дивлячись на те, що здається, що для щастя потрібно так мало - насправді, щоб насолодитись ось цим самим маленьким, потрібно щоб всі життєві діри були прикриті. От я пишу про ці всі моменти, і розумію, що щастя - ну прям в самих простих банальних речах. Але дуже добре його відчувати коли все інше в порядку. Коли каву можна випити в зручному стільці за зручним столом. Коли з прогулянки проходиш в теплий будинок. Це як Будда, в якого було все необхідне для життя, щоб фокусуватись на житті духовному.
6) В цьому році в мені було дуже мало достігаторства і пустих цілей, були окремі фокуси і всі ці фокуси виповнені в повному обємі. В цьому році я дала собі можливість розслабитись і мало концентрувалась на часі - я без зазріння совісті могла годинами тупити в твітері і інстаграм, аргументуючи це тим, що так я відпочиваю від роботи. І насправді, в цьому році це все було ок. Не можна і не треба було від себе сподіватись багато. Це було зрозуміло вже в кінці лютого.
Чи прикро мені, що війна забирає в мене життя і амбіції? Ні. Бо цей рік про інше.
На початку року планувала прочитати 52 книги (по одній на тиждень), прочитала - 26. І теж фіг з ним, бо в цьому році це було далеко не головним.
Але я також за цією розслабленістю боюсь втратити свою дисципліну і цілеспрямованість. І тому, вважаю, треба повертатись в більш дисципліноване життя.
7) А ще я навчилась рано вставати, і обожнюю зустрічати зимові світанки.
В цьому році я дуже вдячна за те, що все моє оточення залишилось зі мною, що всі мої близькі друзі пройшли витримку війною і поглядами на неї. Я вдячна за своє життя, за таке яке воно є, де воно є, серед кого і чого воно є. І за цю війну не те щоб вдячна, але добре, що вона сталась, бо хоч вона і страшна, але вона кристалізує нас, українську націю, і цей світ. Лиш би не даремно.
А ще який же емоційний був цей рік, все на контрастах, але я ніколи стільки не плакала як в цьому році - від щастя на концерті Sanah, від горя від постів Патрона, від щастя, ходячи по замкам Франції і від горя коли мама подзвонила в сльозах, що брат пішов до тро. І всього ж навіть не згадати..
Це нікуди вже не вписується, але дуже хочеться згадати суботні ранки проведені в грі в теніс з Ташею. Якась така проста річ, але все в цьому було прекрасно - ранкова прохолода, велосипед, пусте місто, і година тенісу. А після цього ярмарка, душ, та що завгодно.
Дякую, 2022! Ти був точно особливий. І прощавай.
---
Музика року - всі пісні Sanah
Книга року - A Strangeness in my mind by Orhan Pamuk
Парфум року - Open Sky by Byredo