Я вірю в попередні і майбутні життя. Я вірю в те, що наша душа народжується кожного разу в новому тілі, і на кожне тілесне втілення в нас є свої задачі. Спочатку теорія душі і наступних життів зявилась в моїй голові як coping mechanism. Коли помирає хтось молодий чи маленький і тобі особливо жаль, що їхнє життя закінчилось, єдиний аргумент для мене як пережити цю втрату менш болісно - це прийняти факт, що душа швидко закінчила свою тілесну місію цього разу, тобто вона швидко справилась і відправляється на небо вже душею з ще однією закінченою місією. В мене є прям ціла велика теорія про це, і якщо мати за ціль написати про це книгу - то думаю, сторінок 50 би вже набралось. Звичайно, що є не віришеними пару моментів, на кшталт - яка фінальна місія душі і чи є тіла, що народжуються без душі (моє припущення - так!), але сьогодні тема буде інша.
В житті я зустрічала людей, з якими був такий швидкий клік - і ти знаєш, що це твоя людина. Твоя людина - це не обовязково, коли одразу неймовірна дружба чи захоплення один одним, це більше якесь відчуття, що з того моменту, коли ви почали спілкуватись - вас звязують невидимі нитки і цей звязок вже майже назавжди саме в цьому тілесному перевтіленні. Ви можете від цих людей переїхати в інші міста, країни, а коли-небудь може навіть планети, ви можете роками не спілкуватись, але в якийсь момент хтось комусь подзвонить чи напише, і ось він - клік - і ви знову в якомусь одному повязаному середовищі, ваш мозок ніби на одній хвилі і вам завжди добре один з одним. Намагаючись описати цей невидимий звязок, я згадала так багато імен, що навіть не можу повірити, бо думала, що таких звязків тільки пару в моєму житті, і вони такі особливі, але насправді їх більше, ніж пару.
Кожного разу, коли цей невидимий звязок трапляється з людиною протилежної статті, але ви всі вже всі давно в стабільних і класних відносинах, - ви стаєте друзями. Іноді ця дружба виглядає дуже awkward, бо не всі вміють дружити з особами протилежної статті.
І час від часу, коли трапляються такі дружби (а це раз на 10 років), ти думаєш про те, що ця людина в якомусь іншому варіанті життя на матриці варіантів твого життя, могла б стати твоїм життєвим партнером. І іноді трохи думаєш про те, яким би було це життя. Не тому що його хочеться, а саме тому, що в якомусь іншому всесвіті варіантів воно існує.
І це одна із причин чому мені так хочеться писати книжки - бо там можна прожити багато життів, які в своєму житті вже не прожити: з іншими людьми, в різних країнах, в інших професіях, в інших будинках, містах чи селах.
Кожного приїзду в Україну я старалась купувати книжки невідомих мені сучасних українських авторів, бо це по-перше, підтримка копієчкою, а по-друге, це завжди щось цікаве і різне. Тож одного разу я взяла книгу невеликого розміру з білою палітуркою в чорні цяточки з неймовірно цікавою назвою “Чоловік з моїм іменем”.
Почала її читати весною 2020ого, коли була на йога-ретриті в Закопаному. І ця книга мене захопила. Вона була темною, трохи депресивною, з дивним переплетінням сюжету, і частково з його відсутністю. Я фотографувала сторінки і висилала цитати друзям, і дуже радила її прочитати. Коли мене цікавить книга - я завжди іду читати про автора. А з українськими авторами ще простіше - до них легко іноді потрапити навіть у взаємні друзі, якщо зафоловити їх ще на зовсім ранньому етапі.
Коли я знайшла автора книги, Івана Байдака, я невимушено сказала “вау”. Це був чоловік в абсолютно моєму стилі - високий худий брюнет з обличчям поета. Якби я була молодою і вільною - я б точно закохалась і прийшла б на презентацію його наступної книги :)
Так як мені сподобалась його книга - я купила його попередню книгу з інтригуючою назвою “Тіні наших побачень”. Взялася її читати ледве не одразу, але чомусь на тому етапі життя вона не йшла, а може оповідання на початку збірки були не ті, тож книга просто лежала на полиці недочитаних книжок.
На початку цього року я вирішила подочитувати всі свої недочитані книжки і повернулась до “Тіні наших побачень”. Пару оповідань було цікавих, але все одно не захоплювало, допоки я не потрапила на оповідання про самого автора. Цих 15 сторінок були як знайомство з людиною, яку я вже ніби знаю, бо ми повязані тією самою ниточкою.
І невимушено я почала уявляти те життя на матриці життів, де ця людина - мій життєвий партнер.
Дописуючи цей пост, переді мною постало питання, навіщо я про це пишу. І в мене на це 2 відповіді. По-перше, тепер про мій світогляд про душі та невидимі ниточки може дізнатись більше людей, і можливо навіть поділитись, що вони відчували щось подібне, а по-друге, коли наступного разу в мене буде час чи натхнення, я напишу видуману історію мого життя з тим, з ким в цьому житті ми просто повязані невидимими ниточками :)
Коли шукала картинку для цього тексту - побачила, що всі мої теоріі про ниточки не такі вже і теорії, бо і японці і китайці вірять в щось схоже :)
https://www.faena.com/aleph/the-legend-of-the-red-string-of-japan