Непомітно для мене, як і мабуть для всіх, пройшло ще півроку нашого життя. В мене є відчуття, що я живу в двох різних площинах часу. В одній площині, площині життя, час летить швидко, відпустка у Франції минулого вересня здається тим, що було лише вчора, і дуже важко сказати, що значного відбувалось між вереснем минулого року і зараз. Звичайно, якщо сконцентруватись, можна згадати чимало подій, але якщо ні, то хочеться просто сказати, що відбувалось життя. В іншій же площині, площині подій і новин, ще один обстріл Києва був ніби так давно, а він був лише тиждень тому. Так і живеш, ніби в якійсь подвійній реальності.
Тиждень тому я повернулась з двотижневої відпустки по Канаді. І це була неймовірна нагода порефлексувати. Я думала про роботу, своє життя, лінь і мотивацію, що мені не подобається і що хотілось би змінити. І тільки зараз, пишучи цей пост, я зрозуміла, що всі ці думки були про час, як розпоряджатись ним так, щоб він якщо і летів так швидко, то був би сповненим моментів, які було б легко згадати. Отже, запрошую вас до світу своїх думок посеред 2023. Думок і мабуть, внесення нових-старих правил до життя.
Мені здається, моє життя дуже змінилось, коли я почала нову роботу минулого березня. Півроку я намагалась довести собі і світу, що мене туди взяли не випадково, потім, коли як ніби-то довела, я вирішила сконцентруватись на карʼєрному зростанні. Врешті-решт, коли я в успішній країні, в успішній компанії, час сконцентруватись на одному і забути про диверсифікацію своєї енергії в різні сторони. Саме з того часу я майже припинила ходити на май тай, почала планувати роботу на кожні вихідні (і пів-вихідних страждала і нічого не робила, бо ніби як треба працювати, але ніби ж як вихідні і треба трохи відпочити), рідше і менше стала відповідати друзям і зідзвонюватись.
І у відпустці в мене був час задуматись про це. Мені не подобалось те, що я зробила зі своїм життям, пора було це признати, і почати знову будувати нове: з ритуалами, кордонами і новими звичками.
Думка 1. Ідентифікація, мова і мрія стати письменником.
Ця думка мене переслідує останні 7 років, які я живу не в Україні. Хто я? Я люблю Польщу, але на польській не розмовляю ідеально, тому не можу влитися до кінця в культуру. Я думала, що розмовляю і пишу добре англійською мовою, але це виявилось абсолютно не так, коли я стала працювати на своїй теперішній роботі: тут не потрібно писати гарні імейли або «продавати» свої ідеї через презентації, тут потрібно доносити швидко і багатьом свої думки в комунікаторах, а також писати свої ідеї та стратегії в довгих і добре обдуманих документах word. А це виявилось нереально важко. Моя віра в себе і свої здібності знатно похитнулась.
Ну і до цього дуету іноземної ідентифікації не вистачає ще конфлікту російської і української мови. Свій перший паперовий щоденник я вела на російській мові, бо читала російські книжки. Більшу половину своїх життєвих стосунків (друзі, колеги, знайомі) я вибудувала на російській мові. Мені здавалось, я знайшла свій стиль, мені було легко оперувати мовою так, щоб швидко зацікавити людину собою, коли я писала пости, хтось обовʼязково казав як класно я пишу. Після війни я втратила і це. Я абсолютно не жалкую про це, бо це мій вибір перейти на українську, і так - це правильно. Правильно не для когось, а саме для мене. Але - моя українська мова кострубата як і в житті, так і на письмі. В житті ще півбіди, бо можна багато практикуватись, і нарешті вийти на свій рівень. А ось в письмі.. на це піде дуже багато часу і мільйон зусиль, і мені здається, я здалась.
Цей момент дійсно важко переживати, бо з однієї сторони якщо направляти зусилля покращити своє письмо, то одразу на дві мови - англійську та українську, а це прям цілий проект і навіть не на рік, з іншої сторони - якщо над цим не почати працювати, то можна назавжди розпрощатись з мрією написати книжку.
І тут варто трохи поговорити про площину часу. Я завжди мріяла написати книжку, і звичайно що не одну. Я можу уявити себе письменником на раз-два, це моя мрія. Але мені 34 роки, і я ще навіть не написала жодного оповідання! Про яку книжку чи книжки ми можемо тут говорити? Якщо не зараз - то скоро цю мрію можна буде відкласти на наступне життя. Навіть якщо я мрію прожити до 90.
В відпустці я почала читати книгу Муракамі про його письменництво. Це його рефлексії про те, як він почав писати, як пишуться книжки в його житті. І мене ця книга надихнула не кидати цю мрію. Для мене це важливо, а отже треба іти в цьому напрямі.
А почати варто з мови і ідентифікації. І це перший пункт з мого плану розвитку чи перевтілення: розвинути свій вокабуляр, навчитись добре писати, практика-практика-практика.
Пишучи про ідентифікацію і мови, згадала свою подружку, яка намагається довчити недовчені мови до такого рівня, щоб їх вже ніколи не забути. І це теж питання ідентифікації, недовчена мова завжди генерує питання: то я знаю німецьку чи ні, то я ідентифікую себе як German-speaking чи ні?
Іноді думаю, що легко людям, які народились і живуть в одній країні, спілкуються на рідній мові та зі школи знають інші на хорошому рівні. В них все чітко, а в нас - ось так. Але я не жалію про те, що в мене не так. Вважаю це частиною карми, частиною страждань і челенджів моєї душі в цьому житті. І лише від мене залежить, як я поставлюсь до цього челенджу.
Думка 2. Робота і життя. Моя улюблена тема. І тут мільйон інсайтів і роботи.
Останні півроку почала слухати аудіокниги, і особливо полюбила жанр автобіографій (до речі, абсолютно перестала читати non-fiction книжки, а почала їх слухати і це виявилось набагато ефективніше, бо в таких книжках багато води і одна головна думка на півгодини, тому слухаєш воду, запамʼятовуєш думку і не витрачаєш на це активний час). Так ось, за останні півроку я прослухала біографію минулої СЕО Пепсі Індри Нуї, СЕО Діснея Боба Ігера, а також прочитала книжку української СЕО про карʼєру Тані Лукінюк. Індра Нуї витратила всі дні і ночі свого життя на роботу, і я точно такого б не хотіла в своєму житті. Боб Ігер пережив стільки падінь, що здавалось, в нього нема жодного шансу стати СЕО, але став і зробив багато класного (з цієї книги я зрозуміла, що головне не як класно ти виконуєш свою роботу, а наскільки швидко ти можеш розширити ту частку бізнесу, яка перебуває під твоїм впливом). У Тані Лукінюк я чітко зрозуміла, що щоб стати СЕО, треба погодитись на те, що життя - це частина твоєї роботи, а не робота - це частина твого життя (if you know what I mean).
В кожній книжці було щось своє, але я для себе зробила висновок, що я люблю працювати, мені подобається впливати через свою роботу на життя людей, мені подобається доставляти цінність, але я ніколи не стану жити, як вони. Я хочу в першу чергу жити і бути щасливою, мати свободу у вільному часі, а не вибирати завжди роботу, і я точно виберу провести час з рідними і друзями, чим склепати якусь ще одну презентацію. І це не значить, що я відмовляюсь від карʼєри, ні! Я просто хочу робити карʼєру in my own way. І тут мене більше надихають підприємці, аніж СЕО. Плюс, я думаю, ми входимо в еру, де треба працювати smart, а не просто багато.
Зараз я саме в тому моменті, коли я знаю, що в мене все вийде, вийде збудувати карʼєру якщо я направлю на це зусилля. Мене обрали в спеціальну програму для розвитку талантів, і я направлено працюю над тим, щоб позбавитись від того, що зупиняло мене раніше і над тим, що приведе до правильних кроків. Мені здається, я якраз набралась критичної маси досвіду в різних країнах, сферах і компаніях, щоб перетворити це все в дуже швидкий ріст вгору. І я готова туди рухатись, але все-таки зі своїми правилами та ритуалами. Ці правила створені для того, щоб не втратити за ціллю суті, щоб не втратити зі своїм фокусом та зайнятістю все те, що я будувала роками: друзів і сімʼю, своє здоровʼя і тіло, щоб були жорсткі принципи і пріоритезація, коли стоїть вибір. Недавно прочитала фразу, яка мене вразила: єдині люди, які будуть памʼятати, що ви працювали допізна - це ваші діти.
Отже, принципи життя і роботи на момент липня 2023 року:
Відпочинок - важливий. Важливо мати повноцінну відпустку, мати як мінімум один активний вихідний на тиждень. Важливо виділити час на коротку прогулянку або щось приємне навіть посеред дня якщо відчуваєш, що втомився. Важливо спати своїх 7-8 годин вдень. Важливо планувати відпочинок щоб дійсно ним перезаряджатись: концерти і кіно, прогулянки, зустрічі з друзями. Краще 3 години наповненого відпочинку, ніж 5 годин в інстаграмі та твітері.
Не навчатись - деградувати. Активне навчання - це теж переключення від роботи і можливість відчути маленькі успіхи. Тому навчання та розвиток необхідно планувати теж. 4 години в тиждень має йти на навчання.
Ментори, коучі та коло робочої підтримки та спілкування - це необхідна частина прогресу, і це має бути частиною тижневої/місячної рутини.
Спорт приносить більше користі, аніж забирає часу. Година спорту перезавантажує голову, робить тебе більш сфокусованим і активним.
Не вкладати яйця в один кошик. Коли сили всі направлені на роботу, якщо щось розчаровує в роботі - то все життя здається розчаруванням. Тому важливо диверсифікувати яйця в інші кошики - це може бути бізнес, хобі, волонтерство. Важливо мати щось, в що можна переключатись.
В додаток до першого пункту, спілкування, дружба, відносини з рідними - це пріоритет. Вчасно відповідати на повідомлення, планувати і робити дзвінки - це пріоритет.
Працювати smart, а не багато. Делегувати. Іншим людям, шорткатам та штучному інтелекту.
В книжці Тані Лукінюк вона розповідає, що важливо планувати карʼєру на два кроки вперед. І мені здається, це правильно, бо один крок завжди видно, а от наступний за ним - не завжди, і так можна застрягнути або просидіти довше, де не планував. Тож, планувати на 2 кроки вперед.
В додаток до цього, хочеться зафіксувати думку, з якою я живу якийсь час. Що наступні 5 років буду вкладатись в те, щоб будувати карʼєру, але якщо з часом не буде видно, що це кудись мене наближає - то це буде етап сказати стоп і почати щось своє.
Думка 3. Лінь.
Може це вік, а може багато роботи, але я помітила, що стала більш лінивою. Писати пост чи полежати почитати? Завжди друге. Написати друзям, чи посидіти в інстаграм? Звичайно, що інстаграм. Відпочинок став більш пасивним, і це вже перетворилось в стиль життя. Будучи у відпустці, я зрозуміла це, і мене це стурбувало. Мені здається, старість не починається з фізичної старості, а навпаки - з деструктивної поведінки та реакцій мозку: пасивність замість активності, спокій замість руху. Я так не хочу.
Для себе вирішила, що почну з викорінення пасивних звичок, таких як проведення часу в інстаграм та твітер. Видалила і одразу життя вже стало активнішим. Звичайно трохи відчуваю, як випадаю з соціального життя, але все таки це видимість, а не справжнє соціальне життя.
Ще хочеться розказати про відпустку, приїзд подружки, будинок-мотивацію, який ми випадково подивились, про книги і фільми. Але це наступного разу :)
Поки що ж напишу свій амбіційний план на півроку:
Відівчитись і отримати водійські права
Отримати підвищення
Багато подорожувати по роботі
Вдосконалювати мови, вчитись writing та практикуватись
Створити своє коло спілкування щодо роботи і карʼєри, працювати з коучами та менторами
Частіше писати пости тут
Кожного тижня зідзвонюватись з друзями, відповідати і писати друзям вчасно
Грати в теніс та постійно ходити на спорт
Планувати та робити хоч одну-дві активності протягом вихідних
Знайти свою маленьку справу, в яку можна «відкласти пару яєць»
Виділяти час на навчання
Ось такий back to basics)
Absolutely love the thoughts. When you learn a new language the native speakers usually say how good and talented you are, they really adore it. But I think the difference is that we are learning language because we have to (to get better job or even just a job, to move somewhere), rather than get some joy and very often we feel we are not good enough and then the frustration comes. Or maybe it's just the question of perfectionism?
Очень актуально то, что ты пишешь. Особенно часть про писательство. Я в этом году себе честно ответила на многие вопросы и про языки, и про форму, содержание, рынки, цели. Много неожиданных решений нашлось, но и много неприятных убеждений.
Держу за тебя кулачки и очень желаю тебе книгу!