New experience in life

Pregnancy is a lonely place. Перший раз я це глибоко відчула, коли пішла здавати перший раз кров. Коли беруть кров з руки, я завжди відвертаюсь, бо не люблю ні крові, ні болі. А тут я відвернулась, медсестра вколола голку, і та стирчала в мене в руці так довго, що рука, затягнута джгутом, вже затікла. І ти сидиш з голкою в руці 2 чи 3 хвилини, з тебе висасують кров і ти там один на один з собою, in a lonely place. 

Pregnancy is a lonely place. Коли ти після здачі крові ідеш на перший ультрасаунд, знаходишся в якомусь темному неприємному приміщенні з низькою офісною стелею, і просто лежиш так хвилин 7. Без зовнішніх тригерів, без можливості щось почитати, чи чимось себе зайняти. Щоб зовсім не зʼїхати з глузду від скуки, почала читати, що написано на парі плакатів, що висіли на стіні, а там написано, що людина, що робить ультрасаунд - не має права говорити пацієнту нічого, говорити може лише сімейний лікар. І я подумала про тих майбутніх мам, для яких ця дитина вистраждана і роками бажана - що ж вони переживають за ці 7 хвилин тиші, а потім ще пару днів до того, як нарешті почують щось від свого сімейного лікаря. 

Pregnancy is a lonely place, бо гормони чи нове життя в тобі, чи щоб воно не було, вганяє тебе в стан «не тебе» і ти з цим станом сам на сам. Ти був активним і ненавидів диван - тепер ти до нього пришитий, бо на все інше нема сил. Ти був життєрадісний і позитивний - тепер ти часто в стані повної індиферентності, агресії, або просто sad. 

And by the way, pregrancy is a sad place, особливо на початку. Я відчула все одразу, бо мої груди відреагували перші, і я вже знала, що до чого. В той тиждень я була вдома сама, в мене відпали всі бажання, зникли всі інтереси, і мені було настільки сумно, що я покривала цей сум пляшкою просеко (я знаю, що не можна, але я тупо не могла себе нікуди подіти з тим сумом; лікар сказав, що все ок). Я навіть подумала, що в мені зародилось життя з геном депресії, бо як це можливо відчувати все те, що я відчувала. 

Pregnancy is a sad and lonely place. Так, мені 35 і я сама вирішила, що або зараз або ніколи, нема вже куди і для чого тягнути. Але як тільки я все відчула, я кожну секунду прощалась зі своїм життям, тим самим, яке я обожнюю (не повірите, пишу і плачу). З тим життям, де можна сісти одним весняним днем на велосипед і відчувати вітер в волоссі допоки не втомишся чи не набридне - а як і коли я тепер взагалі буду їздити на велосипеді сама? Це ж тепер потрібен причеп чи додаткове сидіння, і це ж набагато відповідальніше і страшніше. Як я потім буду ходити на спорт, писати пости, і встигати працювати і ще віддавати любов і турботу тій іншій новій людині. Як вільно подорожувати, зриватись з місця, міняти країни? Ти прощаєшся буквально з усім, і тебе охоплює невимовний сум. Ти розумієш, що не все так страшно і трагічно, буде по-іншому, але ти все ще іноді зможеш пріоретизувати себе, але.. але. 

Pregnancy is a lonely place, бо хто б не був з тобою поряд, unless це людина, яка сама пережила вагітність, ці всі трансформації з твоїм тілом, мозком, лайфстайлом та заборонами просто не можливо до кінця зрозуміти, земпатизувати, поспівчувати. Можливо, є той, хто сказав своїм друзям і сімʼї одразу, я ж з тих людей, яка поки не впевниться, що все добре, буде мовчати. Тож pregnancy is a lonely place, бо твою відчуженість, сумний настрій, відсутність часу зідзвонитись, чи навіть задишку при здавалося б, простій прогулянці ти приховуєш від всіх. Але саме тому я пишу цей пост, це в тому числі і моє зізнання друзям, бо я не вмію і не хочу оці всі baby showers, gender reveal party або навіть просто вислати перші фото нової людини в утробі і повідомити новину. Тож, любі друзі, як ви здогадались по цьому посту, I am pregnant. 

До речі, я все ніяк не можу придумати як про це говорити, всі слова повʼязані з фізичною характеристикою вагітності здаються мені якимись неприємними (в моєму фонетичному сприйнятті). Pregnant, вагітна, бєрємєнна - ну чому вони всі такі ugly? При надії, expecting a baby звучить занадто sweet (мені не вгодити, так). Тож я так і не придумала, як це називати, то ж просто взагалі про це не говорю :D 

А ще із цікавого - всі, кого я знаю, очікуючи на дитину, називали її пончиком, булочкою, ще чимось милим. Мою ж майбутню дитину я навіть не думаючи, назвала драконом. Бо всі ці sad and lonely moments, які я пережила, мені здались якою карою, а таку кару може викликати лише дракон всередині мене, і ніяк не пампушечка чи пончик. Але звичайно що існує і інше пояснення. Я вірю в астрологію і знаки зодіаку та року. Не фанатично, але вірю. І одразу зрозуміла, що по-перше, це буде дракон. А по-друге, це буде скорпіон. І тут я по-справжньому впала в депресію :D Бо не люблю скорпіонів ще з дитинства. Хоча пізніше на роботі познайомилась з багатьма офігенними людьми, які виявились скорпіонами, але все одно нема в мене довіри до цього знаку. А тут ну прям будь-ласка, поміж двох знаків, з якими я сумісна (Терези і Стрільці, яких в мене багато в оточенні) я буду мати скорпіона-дракона. Мені насправді вже страшно. До речі, спочатку думала, що скорпіони депресивні, злючі і кусючі, але нещодавно трохи читнула на цю тему, і виявилось все не так погано - скорпіон-дракон буде амбітним, сильним морально і опорою для своїх рідних. Тож звучить not bad :) Але звичайно, що стоїть на своєму і занадто впертий, але в моїй родині всі такі, тож не так критично, якщо зʼявиться ще один. 

Ну а тепер прийшла пора сказати про залишок почуттів, які маю в цьому стані. 

Я виростила в своєму дворі дитинства чимало дітей, я була безкоштовною нянею-помічницею для дітей своїх сусідів, тож коли вже в дорослому віці я зустрічаю малюків своїх друзів, вони дивуються, наскільки я engaged і готова проводити з ними час і грати в їхні ігри. 

Але не дивлячись на це все, материнського інстинкту, чи бажання завести дітей пошвидше в мене ніколи не було. Бо в першу чергу, я егоїст і гедоніст. І навіщо мені ще хтось в житті, коли мені і з самою собою офігенно? 

Тож рішення про дітей відкладалось з одного року на другий, поки не прийшло 2 події: (1) в мене добра робота і мене якраз підвищили, наступне підвищення мінімум через 2 роки, то може це хороший час?, (2) я вперше помітила справжнє старіння організму, коли зрозуміла, що волосся на тілі, яке в мене росло всюди, завжди і багато перестало рости такими ж темпами. Другий фактор зіграв насправді визначальну роль. 

Відмовитись зовсім від дітей в мене не було думок. Я думаю про це так: природа та всесвіт дав мені всі можливості реалізувати такий проект, унікальний справжній проект, то як цим шансом не скористатись? Або хоча б не спробувати. Тож я реалізую зараз проект. До речі, в теорії я хочу реалізувати 2 таких проекти за життя, і вже якраз був час на перший, бо другий має бути в 40 (вік, в який мене народила моя мама). 

В мене нема абсолютно жодних метеликів з приводу того, що це сталось. Коли ми подивились на фото з першого ультрасаунду, а потім навіть з другого, де зʼявились міні-ручки і ніжки, все ще нічого не йойкнуло. Бездушні егоїстичні люди - все, що я можу сказати про майбутню сімʼю дракона :D 

І так, мені взагалі не цікава тема дітей, мені не хочеться записуватись на курси майбутніх мам, читати книжки про розвиток чи виховання дітей. Я справді не знаю, як я буду пеленати те немовля, бо я не знаю як це робити і абсолютно не маю бажання вчитись. Мені не хочеться обирати одяг, візок, колиску, бо я в принципі не люблю щось обирати в інтернеті, плюс мені банально на це не хочеться витрачати a fortune. Я б хотіла просто прийти до когось, хто вже віддає ці всі речі і одразу забрати їх оптом. Тож я думаю, я буду всьому вчитись через chatGPT, і лише коли виникне справжня потреба. 

Переживання, що моє попереднє життя назавжди позаду, частково пройшли, а частково те попереднє життя саме закінчилось, бо природа готує тебе тілом, мозком і новими звичками на якесь вже нове життя: вже нема кайфу від людних місць, шумних ресторанів, чи якихось дурних бізнес-тріпів на 3 дні через півконтиненту. 

Більше всього мене бісить те, що мій мозок зараз не може сприймати стільки інформації, як раніше, а тим паче, розумної. Я зараз годинами дивлюсь відео про що завгодно (дурні інтервю, відео про життя в інших країнах), але мені дуже важко взяти в руки книгу і сконцентруватись на ній, і навіть на розумні відео мозку не вистачає. Це дійсно страшно бісить. 

На роботі я була завжди strong woman, яка має свою думку щодо всього і не боїться піднімати контроверсійні питання, але як тільки в мені зʼявився дракон, я стала агресивною і ще більш сильною. Це дійсно не можливо пояснити. 

Ну і з точки зору фізіології, дякуючи своїм генам, а також безкінечній інвестиції в спорт та свій прес, я все ще не маю майже жодних ознак свого стану для інших людей. Я це люблю (банально тому що мені подобається, що моє тіло підготовлене). 

Щодо майбутнього: я нічого не планую. Я не збираюсь народити і виходити на роботу наступного ж дня. Я вважаю, що дитині в перший рік банально потрібна якомога ближча фізична присутність мами: теплом тіла, молоком, голосом. В жодній карʼєрі за рік не станеться революції, тож я ще своє відпрацюю. І якщо я вже підписалась на новий проект - то треба в нього інвестувати по-справжньому (як мінімум перший рік-півроку). По-друге, я впевнена, що діти і батьки обирають один одного не випадково, а для відпрацювання своєї місії та карми, тож я знаю, що це буде божевільна подорож на високий швидкості без паску безпеки і шолому, але на те він і проект, щоб мати свої челенджі і відкрити в собі нові грані (недаремно ж це буде дракон-скорпіон!). 

Думаю, я б ще могла багато додавати своїх думок щодо цього. Завжди багато про це все говорилось теоретично, аж ось це скоро буде на практиці, тож просто входжу в цей новий етап життя з відкритим серцем та мозком. 

І так, забула ще одну думку, яка була на початку: невже це я вже така доросла, що буду мати своїх дітей? Я розумію, що теоретично я б їх могла мати ще 15 років тому, і більшість моїх однолітків вже має дітей віком 10+. Але я завжди була, знову ж таки, егоїсткою і гедоністкою, і завжди відчувала себе юною та молодою, аж ось вже прям час такий і цей проект, де я дійсно ввійду в еру своєї дорослості. Не вірю. 

p.s.: Цей пост збирався в голові багато тижнів, і те, що я відчувала на початку - вже пройшло, але мені дуже хотілось це залишити тут як спогад про цей час. Зараз я знову повна сил та енергії, життєрадісна, і просто живу своє, як завжди, найкраще життя, тільки вже як майбутня мать Дракона :D